Про поняття «акушерське насилля» я почула вже після своїх пологів, коли багато жінок у всьому світі в День «Революції роз» ділилися своїми історіями пологів. Ці історії були з одного боку унікальні, бо всі ми унікальні, а з іншого їх об’єднувало багато спільних переживань та емоцій, багато болю та відчуття безсилля в той момент і ще багато років потому.

​

До усвідомлення цього я просто не хотіла згадувати про те, як я народжувала свого довгоочікуваного синочка , бо підіймалося те відчуття, яке мене лякало – відчуття зґвалтованості. Той образ мене, що залишився в спрогадах, виглядає, як я із заклеєним ротом і прив’язаними руками, роздвинутими ногами, нестерпним болем в тілі і душі, що розриває тебе від безсилля.

Наш синок був дуже бажаним. Я готувалася до пологів. Обрала за відгуками пологовий і домовилася з лікаркою, що пообіцяла мені «пологи мрії і любий каприз». Я також розуміла, що пологи – це праця, але природна здатність жінки народжувати на моєму боці. До пологів я готувалася, о ось до такого відношення до мене в пологовому я не була готова. Авжеж, ми не сильно розбалувані етичним ставленням до нас в лікарнях, але я сподівалась, що за домовленістю буде інше, і акушерки також жінки, що проходили цей досвід і вони мали підтримувати, а з лікаркою я домовлялась.

​

Вже після приїзду в пологовий я отримала купу нарікань і зауважень, зі мною розмовляли, принижуючи, як з дівчинкою, що нічого не розуміє, знецінюючи всі мої питання і бажання. Навіть якщо я питала про альтернативні методи втручань, розуміючи, що і в них зараз нема потреби, лікарка залякувала мене та звинувачувала, маніпулювала дитиною і тим, що якщо я не «буду слухняною - дитина помре». Мені не дозволяли змінювати положення, хоча на  колінках мені було легше, мені проколи міхур, потім була крапельниця, після якої все дуже сильно погіршилось і прийшлось розрізати промежину і навіть видавлювати дитину. Синці на животі ще довго нагадували мені про те, що «пологів мрії» не відбулося і «подякуй, що дитина жива», а я ні на що тоді не могла  вплинути.

Мені було важко прийняти той досвід, бо навіть в пологах за домовленістю, де лікарка мене не підтримувала, а стидала, знецінювала, не дозволяла питати, тим самим порушуючи моє право на інформаційну згоду.

​

Так, жінки, які пережили акушерське насилля, мовчать після  пологів, бо часто вважають таке відношення нормою, і головне їх примушують повірити в те, що вони самі винні, як після сексуального ґвалтування жертва живе з соромом ґвалтівника, вважаючи себе винною.

​

Тільки з часом я навчилася жити зі своїм досвідом пологів, не звинувачуючи себе у тому, що я «не вмію народжувати». Тільки зараз відокремила свою відповідальність від того, що називається «акушерським насиллям» і я хочу про це розповідати жінкам, що планують народжувати, але не залякуючи їх, а інформувати про їх права в пологах і свідомий підхід до підготовки, щоб знати, як попередити або протистояти акушерському насиллю.